Якщо ви бажаєте поглянути на одну з найкрасивіших та найвеличніших адміністративних будівель у Римі, обов’язково знайдіть можливість побачити на власні очі Палаццо Монтечіторіо, що побудований у манері «стриманого бароко». Сьогодні тут відбуваються засідання італійської палати депутатів, але стіни будівлі, що виходить на площу Монтечіторіо, приховують чимало драматичних сторінок, тісно переплетених з історичними подіями різних епох.
Історія будівництва. Початок
Будівництво палацу було замовлене архітектору Берніні – після того, як він підніс макет майбутньої будівлі дружині свого покровителя, принца Людовісі, чоловіка племінниці папи Григорія XV. Свою назву палац отримав від найменування пагорбу, на якому тепер розташований. Лоренцо Берніні, який увійшов до історії світової архітектури, як одного з найвидатніших інтерпретаторів стилю Бароко, створював будівлю, як за структурою, так і за декором, і вона найкраще відповідала існуючому в той час плануванню міської забудови.
Цікаво, що єдиним документальним свідоцтвом проекту Берніні є полотно, авторство якого приписують Маттіа де Россі, улюбленому учню метра архітектури. На ньому зображено фасад будівлі, що має форму п’ятикутника, повторюючи лінії дороги, що проходить поруч, а також – елементи кам’яного декору, що містять рослинний орнамент. Знавці вважають, що переплетіння листя та зламаних гілок є символом споруди, створеної у живому каменю.
Будівництво під загрозою
В 1654 році темп будівельних робіт суттєво знизився. Причиною став конфлікт, що виник з дипломатичних причин, між папою Інокентієм X та Ніколо Людовісі. А після смерті останнього у 1664 році будівництво і зовсім зупинились. Будівництво були відновлене лише через 20 років. Його продовжив архітектор Карло Фонтана, який зберіг характерну опуклу лінію фасаду, додавши дзвіницю. Окрім того, він додав ще двоє дверей поруч з головним входом.
З 1696 року у приміщенні відкрито Папську Курію. Окрім приміщення, де чинилось правосуддя, палац став резиденцією римського губернаторства та поліцейського департаменту, відграючи одну з визначних ролей у судовій, а також – адміністративній діяльності папського уряду.
Період Рісорджіменто
В період підйому національно-визвольного руху Рісорджіменто, Палаццо Монтечіторіо був експропрійований. Уряд Королівства Італія вбачав у найкращі умови для розміщення Палати депутатів. Отже, у швидкому темпі провели необхідні перебудови. Зокрема, облаштування актового залу довірили практично нікому не відомому інженеру громадських робіт, Паоло Комото. Споруда мала залізний каркас, повністю вкритий деревом.
Відкриття актового залу відбулось 27 листопада 1871 року. І несказанно розчарувало! Влітку тут панувала спека та задуха, взимку – лютував холод. Акустика і взагалі не витримувала жодної критики. Коли ж, у 1900 році, зал затопило, його оголосили небезпечним та закрили – на невизначений термін. Новий зал в Палаццо Монтечіторіо було відкрито лише у 1918 році.
Період Ернесте Базіле
Ернесте Базіль збудував нову будівлю позаду за оригіналом. Фактично, він зберіг лише передню історичну частину Палаццо Монтечіторіо, але суттєво зменшив розмір внутрішнього двору та зовсім прибрав крила і задню частину. Отже, на площі Парламенту з’явився новий палац – з чотирма бічним вежами, облицьованими червоною цеглою та тавертином. В цей період над оформленням палацу працювали видатні митці свого часу – Леонардо Бістольфі та Доменіко Трентакост, авторству яких належить мармуровий декор та оформлення заднього фасаду.
